Ім’я Леона Аскіна відоме далеко за межами Відня. Він шанована особа в Голлівуді. Чоловік був популярним театральним актором і режисером. Своєю професійною грою на сцені він закохував у себе глядачів з першого погляду. Про життя і творчість цієї талановитої людини поговоримо тут viennatrend.eu.
Перші кроки в акторстві
Народився Леон 18 вересня 1907 року у Відні в єврейській сім’ї. Батьки мали низьке становище в суспільстві, тому хлопчикові доводилося розраховувати на власні сили. Мати юнака захоплювалася мистецтвом, дуже любила ходити на концерти й часто брала з собою сина. Таким чином, вона прищепила йому любов до театру. З раннього дитинства Леон мріяв стати актором, тому часто брав участь у шкільних постановках.
У 1925 році юнак пройшов прослуховування у відомого актора “Theater in der Josefstadt” Германа Ромберга. Той високо оцінив його виступ і звернувся до директора Віденської державної академії виконавчих мистецтв з проханням прийняти Аскіна на навчання. Однак фінансове становище його сім’ї було настільки поганим, що хлопець не мав змоги вступити до закладу. Батько запропонував синові відвідувати вечірні заняття у Віденській народній академії, на що він погодився. Таким чином, приватні уроки Леону давав Ганс Тіміг.
25 травня 1926 року мрія Леона збулася – він зіграв свою першу роль у п’єсі “Schrei aus der Strasse” на великій сцені театру “Panspiele”.
У 1927 році Аскін став членом “New School for Dramatic Education”, організації, яка була пов’язана з акторами “Theater in der Josefstadt”. Уже через рік Леон був призначений керівником цієї школи й дав їй нову назву “Das Max Reinhardt Seminar”.
У 1928 році до Відня приїхав генеральний директор “City Stages”. Аскін пройшов прослуховування, і його запросили працювати актором у Дюссельдорфському театрі. За рік він зіграв безліч цікавих ролей: Легранде в “Dantons Tod”, Георга Бюхнера в “Eduard II” та інші.
Незабаром у театрі Дюссельдорфа змінилося керівництво, директором стала знаменита Луїза Дюмон. Репертуаром театру керував її чоловік Густав Ліндеманн. Робота актором і помічником режисера була дуже насиченою та активною. Аскін виконав кілька цікавих партій у “Three Penny Opera”, “Nachtasyl”, “Die Affaire Dreyfuss”.
У 1932 році Луїза Дюмон померла, і театр перейшов під керівництво “City Stages”. Аскін продовжив роботу. У той період популярність йому принесла роль Клерка Пфайфера в “Die Weber”. Глядачі та критики високо оцінили гру актора.
Кар’єра талановитого актора активно розвивалася, проте всьому завадила війна. Нацисти почали полювати на євреїв, і чоловікові нічого не залишалося, як тікати з Німеччини. 11 березня 1933 року його вигнали з театру, а 15 квітня заарештували й сильно побили есесівці.
Кар’єра на чужині
На другий день після звільнення з в’язниці актор поїхав до Парижа. Там він пробув близько 5 років і разом з іншими артистами-емігрантами заснували успішне політичне кабаре під назвою “Künstlerclub Paris-Vienne”.
У 1935 році чоловік ненадовго повернувся до Відня, де започаткував новий проєкт “АВС”. У той період його запросили попрацювати актором і режисером Державного театру Нижньої Австрії в Лінці. Однак успіх тривав недовго. У 1938 році Аскіну довелося знову тікати до Парижа. Там він влаштувався працювати секретарем і помічником директора в компанії Ервіна Піскатора. У 1939 році сім’я Піскаторів переїхала до Нью-Йорка, а Леон потрапив у табір для інтернованих.
У 1940 році, вийшовши на волю, Аскін поїхав до Нью-Йорка. Перші кілька місяців в Америці були дуже складними. У зв’язку з тим, що не було ні грошей, ні роботи, у чоловіка почалася депресія. Однак доля була прихильною до нього. Піскатор запропонував йому стати директором “Civic Theatre” у Вашингтоні. Першою п’єсою, яку поставив там Аскін, була “The Gentle People”, що мала великий успіх. У 1941 році наближалася прем’єра наступної постановки “Troilus and Cressida” проте “Civic Theatre” закрили, а Леон Аскін став солдатом американської армії.
Перебуваючи на службі, чоловік писав щотижневий дайджест “The Orientation Digest”, який згодом став одним з популярних військових видань. За свою роботу він отримав похвалу від військового міністерства.
Після закінчення Другої світової війни Леон повернувся до Нью-Йорка. Там організував театральну трупу “VMS”, до якої увійшли актори, що служили в армії США. Далі почав шукати роботу режисером на бродвейській сцені. Першою постановкою, яку він представив глядачам на Бродвеї у 1947 році, був “Фауст”. У ній Альберт Бассерман зіграв Мефісто, а Аскін – Фауста. Другою роботою була “Венеціанський купець”. Ці дві постановки привернули увагу публіки до німецького театру.
Підкорення Голлівуду, повернення до Відня
Крім театру Леон Аскін підкорював кінематограф. У 1952 році Максвелл Арноу запросив актора знятися в трилері “Assignment Paris”. Він блискуче зіграв свою роль, кінокартина була високо оцінена критиками й глядачами. Далі Аскіну почали пропонувати співпрацю найкращі режисери Голлівуду. Таким чином, він знявся в більш ніж 60 голлівудських картинах, побував на одному майданчику з багатьма відомими зірками.
У 1955 році Леон розлучився зі своєю першою дружиною Мімі й одружився з Аннеліс Ерліх. Через кілька днів після весілля пара вирушила у велику подорож. Під час неї вони відвідали Зальцбург і Відень, де Аскіну запропонували знятися в кількох фільмах. У Гамбурзі актор зіграв роль сера Джона Крофта в “Mrs. Warrens Profession”. У Берліні взяв участь у виставах “Volpone” і “The Green Kakadu”.
У 1985 році акторові надійшла пропозиція від японської кінокомпанії зіграти головну роль у картині “Deshima” і він погодився. У 1993 році Леон знявся у фільмі “Occhio Pinocchio”.
У 1994 році Аскін повернувся до Відня, де продовжив свою акторську кар’єру, граючи на сцені місцевих театрів і знімаючись у різних фільмах австрійських режисерів. За свої заслуги у світі театру і кіно Леон Аскін був відзначений великою кількістю престижних нагород.
3 червня 2005 року великий актор пішов з життя.
