Багато людей кажуть, що якби не було театру, то його придумали б віденці! Історія театрального життя столиці Австрії налічує понад триста років. За цей час у Відні відбулася низка змін, які заклали основу щирої любові віденців до театрального виду мистецтва, пише viennatrend.eu.
Спочатку дозвіл
Аналізуючи безліч літератури, інформації з різних джерел, можна стверджувати, що театр для жителів Відня справжня гордість. Джерела любові до театру сягають корінням у глибину століть, починаючи з давніх обрядів, ігор. З 18 століття, театр ставав невіднятною частиною культури різних верств австрійського суспільства, яке любило веселитися. Заради цього люди влаштовували свята, бали, маскаради. Театр був для багатьох забавою, розвагою.
У 1741 році в Австрії офіційно дозволили проводити театральні вистави. Імператрицю Марію Терезію можна назвати засновницею театру, адже завдяки їй відбулося зародження театрального життя в місті. Коли помер її батько Карл, оголосили жалобу, яку вона перервала словами: “У Відні мають бути вистави”.
До початку правління Терезії театральні постановки проводили найчастіше в палацах, парках імператорської резиденції. Перша окрема будівля для проведення опер, балету, комедій з’явилася завдяки містеру Селієрсу, який звернувся по дозвіл зайняти будинок, де грали в м’яч, що був розташований у центрі Відня, неподалік від імператорської резиденції Гофбург.
Прийшовши до Марії Терезії, Селієрс обіцяв їй постановки різних видів антрепризу, вистави, опери, комедії гідні уваги її придворних. Імператриця дозволила, після чого почали облагороджувати приміщення.
Дуже дорого обійшлося оздоблення елітного інтер’єру та оформлення декорацій сцени. Однак театр не виправдав очікування Селієрса, тому незабаром був закритий.
Наступним ентузіастом, який зазнав фіаско, виявився граф Дураццо. Щоб розвинути ідею відкриття театру в місті та залучити до нього людей, Марія Терезія виділила фінансову допомогу зі скарбниці держави та призначила відповідальним за казенний театр свого придворного чиновника.
До Палацового театру висунули певні вимоги, а саме: на сцені Імператорського театру забороняли лаятися, кривлятися. Артисти також мали поводитися належним чином, грати строго в класичній манері. Їхні рухи мали бути витонченими, а пози відповідати всім вимогам примхливого великосвітського товариства.
Під час правління Марії Терезії заклад пережив часту зміну керівництва та національних труп. Артисти з Італії не затримувалися довго у Відні. Французький гумор віденці не розуміли. У 1765 році настала криза театру, у цей період помер чоловік Терезії, тож було оголошено жалобу. Театр закрили, артистам заборонили виступати будь-де. Спочатку з Відня виїхали італійські, а потім і французькі трупи.
Театр під час правління Йозефа II
Наприкінці 1870 року за бажанням спадкоємця Марії Терезії, в репертуарі Палацового театру сталися важливі зміни. Імператор Йозеф II розформував усі галузі життя імперії. Він заснував перший Національний німецький театр з метою просвіти народу і створення морального інституту, який пропагуватиме всім жителям Відня норми класичної естетики.
Театр став інструментом політики та школою для народу. Якщо за правління Терезії театр був доступний тільки для дворян, то за Йозефа II театр мали право відвідувати широкі маси.
Дійшло до того, що імператор особисто складав програми для виступів, призначав виконавців ролей. Йозеф II намагався переписати в простій і доступній манері драму Фрідріха Шиллера, а також наклав заборону на інсценізацію останньої сцени трагедії Вільяма Шекспіра. Коли імператору доводилося їхати з Відня, він направляв посильних, які щодня доставляли до театру його письмові розпорядження.
Незабаром справами театру дозволили займатися канцлеру князю Кауніцу. Він висував свої вимоги до відбору артистів казенного театру. Для Кауніца було важливо, щоб всі актори мали невисокий зріст, струнку статуру, правильні риси обличчя, великі очі й рівну ходу.
У 1786 році у Відні за наказом Йозефа II створили портретну галерею артистів Палацового театру.
Театральне мистецтво в 19 столітті
У 19 столітті в театральному мистецтві змінилася техніка гри. На зміну старій прийшов невимушений стиль спеціального віденського артистизму і витонченості. Театр став важливою частиною життя міста. Люди почали поважати акторів, багато містян вважали своїм обов’язком одягатися у кравця, який шив одяг для улюбленого актора.
У цей період було прийнято рішення знести старий “Burgteather”. Дізнавшись цю новину, багато людей відвідали останню театральну виставу, ледь впала завіса, глядачі розібрали всі підмостки. Кожен хотів залишити собі хоча б невеличкий шматочок історичної тріски, якої торкалися Бетховен, Моцарт.
Нова будівля Імператорського театру (“Burgteather”) розташувалася на знаменитій вулиці Рінгштрассе. До будівництва цього храму мистецтв були залучені найкращі художники, скульптори.
Сучасні жителі Відня зберегли особливе ставлення до театру. Кожен корінний житель Відня хоча б кілька разів на рік відвідує театр.
