Відень і опера – ці два слова майже нероздільні. Століттями в цьому місті творилася музична історія, і опера посідала в ній особливе місце. Віденська оперна сцена бачила багато змін і стала однією з найважливіших у світі. Давайте разом поглянемо на її шлях розвитку та дізнаємося, як опера стала не просто розвагою, а справжнім мистецтвом у Відні. Далі на viennatrend.eu.
Будівництво Віденської державної опери
У грудні 1857 року газета «Wiener Zeitung» оприлюднила імператорський указ, який започаткував масштабну перебудову Відня – знесення старих міських мурів та створення величного бульвару Рінгштрассе. Цей новий проспект мав об’єднати важливі міські споруди та кардинально змінити вигляд Відня на довгі роки. Одним із перших кроків цього амбітного будівельного плану стало оголошення про будівництво нового оперного театру. У липні 1860 року відбувся конкурс на найкращий проєкт цієї майбутньої культурної перлини. Основною вимогою до будівлі була її здатність вмістити близько 2500 глядачів та бути пристосованою як для оперних, так і для балетних постановок. Завдання було надзвичайно відповідальним, адже новий оперний театр мав стати справжньою візитівкою імперського Відня.
З 35 представлених на конкурс проєктів найбільшу прихильність здобули роботи віденських архітекторів – Августа Сікарда фон Сікардсбурга та Едуарда ван дер Нулля. Конкурсна комісія розглядала роботи архітекторів з усієї Європи, включаючи автора проєкту Лондонської Королівської Опери, а також представників з Берліна та Дрездена. Керівництво будівельними роботами було покладено на Йозефа Главку, учня архітекторів-переможців. Попри початкові плани завершити будівництво у 1864 році, терміни кілька разів переносилися, і урочисте відкриття опери відбулося лише у 1869 році.
Критика та суперечки навколо будівництва
Оперний театр зіткнувся з гострою громадською критикою ще під час будівництва. Через розбіжності у плануванні між міською будівельною адміністрацією та керівництвом оперного будівництва, споруду розмістили дещо нижче рівня Рінгштрассе, що незабаром призвело до її іронічної назви – «затонула коробка». Відомий оглядач Людвіг Шпайдель не втримався від саркастичного коментаря: «Попри найчарівніші деталі, будинок у цілому лежить такий же важкий і тоне в землі, як слон». Поєднання готичних та ренесансних елементів також стало об’єктом глузувань.
На жаль, ця публічна критика стала тяжким ударом для обох архітекторів. Едуард ван дер Нулль, який страждав від депресії та пухлини мозку, наклав на себе руки ще до завершення будівництва, а Август Сікард фон Сікардсбург помер незабаром після цього. На знак вшанування пам’яті двох творців, їхні профільні портрети й донині можна побачити над парадними сходами оперного театру.
Витрати на зведення опери сягнули значної суми. Особистий вплив імператора Франца Йосифа простежувався в деяких деталях оформлення. Наприклад, саме він наполіг на тому, щоб у фоє Швінда, названому на честь художника Моріца фон Швінда, на люнетах були зображені сцени з популярних опер. Імператор особисто вніс зміни до ескізу сцени з «Норми», замовивши замість неї зображення з опери «Лікар і фармацевт» Карла Діттерса фон Діттерсдорфа, яке й сьогодні прикрашає це місце.
Відкриття опери на Рінгштрассе
25 травня 1869 року новостворена будівля на Рінгштрассе вперше відчинила свої двері для глядачів, представивши оперу Моцарта «Дон Жуан» у німецькомовному виконанні. Вибір саме цієї постановки для урочистого відкриття заздалегідь викликав жваві дискусії серед громадськості та мистецтвознавців. Розглядалися три основні кандидати:
- «Дон Жуан», визнана найпопулярнішою оперою Моцарта та безпрограшним репертуарним хітом;
- «Чарівна флейта», яка вважалася своєрідною «віденською оперою», чиї мотиви вже знайшли відображення в оздобленні фоє Швінда;
- «Арміда» Крістофа Віллібальда Глюка, яка особливо імпонувала керівництву опери завдяки її екзотичному сюжету та можливостям для створення дивовижних сценічних ефектів.
Рішення щодо вибору опери-відкриття трималося в таємниці майже до самого дня прем’єри. Зрештою, перевагу було віддано «Дон Жуану», не в останню чергу через аргумент, що оперний театр, збудований на кошти «народних податків», має розпочати свою історію з німецькомовної опери. Офіційне рішення було ухвалено за місяць до запланованої дати відкриття.
У наступні десятиліття мистецька значущість театру неухильно зростала. Першого піку вона досягла на межі століть під керівництвом Густава Малера. Малер здійснив реформу виконавської системи, зміцнив ансамблевий дух та запровадив точну, новаторську естетику на сцені, що мало довготривалий вплив на зовнішній вигляд Віденської опери.
«Аншлюс»: переслідування митців та жорстка цензура
Після розпаду Австро-Угорської монархії та утворення Першої Республіки (Ersten Republik) назва закладу також змінилася. Спочатку його перейменували на «Оперний театр», аж поки не було остаточно затверджено сучасну назву – «Віденська державна опера». Віденська державна опера й донині залишається символом віденської культури та є значним оперним театром зі світовою репутацією.
З приходом до влади націонал-соціалістів у 1938 році життя та культура у Відні зазнали драматичних змін, особливо це торкнулося відомого театру на Рінгштрассе. «Аншлюс» до націонал-соціалістичної Німеччини негайно приніс нищівні наслідки для культурного життя, зокрема для Віденської державної опери. Численні митці та співробітники, особливо єврейського походження або політично небажані, зазнали переслідувань, відчуження та були вигнані з театру. Ці переслідування вплинули на всю діяльність – від сценічного обладнання до дирекції. Водночас націонал-соціалістичні митці та протеже режиму зайняли їхні місця у Віденській державній опері.
Одразу після 13 березня 1938 року було складено списки митців та співробітників, яких мали звільнити, розірвати з ними контракти або відправити на примусову пенсію. Ці систематичні переслідування та вигнання стали безпрецедентним нападом на культурну ідентичність театру. Мистецьке розмаїття та відкриті форми вираження, які визначали його, були замінені репресивним режимом, що жорстко обмежував та контролював творчу свободу.
У рамках націонал-соціалістичної цензури було не лише звільнено мистецьких працівників, але й заборонено численні твори. П’єси єврейських композиторів та лібретистів, серед яких відомі твори, такі як «Воццек», «Казки Гофмана» або «Мертве місто», більше не могли виконуватися. Цензура мала фатальні наслідки для репертуару та творчого розмаїття театру. Водночас до репертуару було включено твори, що відповідали ідеології націонал-соціалізму, та пропагандистські п’єси. Так, наприклад, оперу Рудольфа Вілле «Королівська балада» з націонал-соціалістичним змістом було примусово поставлено, але вона зазнала невдачі через відсутність інтересу публіки.
Останні вистави перед руйнацією
Одним із найдивніших епізодів в історії Державної опери того часу стала прем’єра опери Ріхарда Штрауса «День миру» 10 червня 1939 року. Ця опера, що оспівує мир, виконувалася в присутності Адольфа Гітлера, що символізувало потворне переплетення мистецтва та ідеології того часу. Цікаво, що один зі співаків цієї постановки в приватному порядку висловив своє несхвалення ситуації, написавши слово «Війна» на одному зі своїх нотних аркушів, що стало тонкою формою опору.
З початком Другої світової війни та закриттям театрів з червня 1944 року регулярна діяльність Державної опери була значно обмежена. Багато хто вважав, що «Загибель богів» Вагнера стала останньою виставою у старій будівлі, але насправді й у наступні місяці відбувалися окремі вистави. Проте остаточно останньою виставою перед руйнуванням театру стала «Марта» Фрідріха фон Флотова 5 січня 1945 року – символічний акт наприкінці століття, сповненого мистецького розквіту.
Реконструкція та повторне відкриття Віденської державної опери
Вже 1 травня 1945 року, коли Відень поступово оговтувався від жахів війни, Віденська державна опера відновила свою діяльність, хоч і на тимчасовій сцені Народної опери, представивши глядачам чарівну виставу «Весілля Фігаро» Моцарта. Трохи згодом, 6 жовтня того ж року, після швидкої реставрації знову відкрився театр на Рінгштрассе, де прозвучала велична опера Бетховена «Фіделіо». Протягом наступного десятиліття саме ця сцена стала тимчасовою домівкою для оперної трупи, поки тривали масштабні роботи з відновлення пошкодженої будівлі Віденської державної опери. Ще 24 травня 1945 року офіційно оголосили про початок реконструкції знаменитого оперного театру.
Після руйнівного бомбардування вціліли лише деякі архітектурні елементи: головний фасад, парадні сходи та розкішне фоє Швінда. Завдяки зусиллям будівельників та інженерів, було створено новий глядацький зал, оснащений найсучаснішою на той час сценічною технікою. І ось, 5 листопада 1955 року, під диригуванням Карла Бема, Віденська державна опера знову урочисто відкрила свої двері оперою Бетховена «Фіделіо». Ця знаменна подія транслювалася австрійським телебаченням і стала для всього світу символом нового початку Другої Австрійської Республіки, відродження культури та мистецтва після важких воєнних років.
Цікаво! На звороті банкноти номіналом 5000 шилінгів, випущеної в 1989 році, можна побачити зображення Віденської державної опери.
Віденська державна опера і бджільництво
У період з 2010 по 2012 рік, що збігся з Міжнародним роком біорізноманіття, на даху будівлі розміщувався бджолиний вулик. Про близько 60 тисяч бджіл піклувався приватний бджоляр, який співпрацював з Австрійською платформою бджолярів та організацією «Друзі бджіл». Було проведено дослідження квітучих дерев на алеях (переважно кленів гостролистих та лип дрібнолистих) і рослинності довколишніх парків. За життям бджіл можна було спостерігати онлайн завдяки вебкамері. Зазначалося, що міське середовище є сприятливим для бджіл, а зібраний мед відрізнявся високою якістю. Отримані кошти спрямовувалися на проєкти, що мали на меті підтримку біорізноманіття.
Джерела: www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.mdw.ac.at, www.wien.info
